Літературний калейдоскоп Обухівського краю

Літературний калейдоскоп Обухівського краю

Літературні новинки Обухівщини


Шановні діти! Сьогодні ми хочемо розповісти вам про творчість наших земляків – письменників Обухівщини. Назва нашого заходу - «Літературний калейдоскоп Малишкового краю».

Популяризація творчості земляків – добра справа. Обухівщина в усі часи приваблювала до себе талановитих літераторів. Правий берег Дніпра, гаї і крутояри, пам’ятні історичні місця, джерела світової цивілізації… Все це, а ще близькість столиці, ніби підказували майстрам слова де найчастіше відвідуватиме їх муза. Але вона не облишала і корінних мешканців благодатного краю. Тому й не дивно, що в різні роки обухівчани передавали в українську творчу скарбницю праці своїх самородків. Різні за якістю, масштабом, значенням, але щирі, справжні. Звичайно, серед них виділялося все, що йшло від серця Андрія Малишка, що формувало в уже кількох поколіннях українців життєві цінності. Чому так? Бо: «поезія – це діло совісне». Здається, ці поетові слова стосуються і тих, хто наважився в такий спосіб відкрити перед людьми свою душу.

«Я звичайна маленька людина,

Маю серце, завзяття і план.

Я краплина, але із краплини

Народився колись океан.»

- так писав Адам Михайлович Овсієнко – поет, прозаїк, критик, краєзнавець. Себе він скромно вважав поетом «районного масштабу». Насправді ж – це була людина яскравого таланту, великої душі і щирого серця.

Народився Адам Михайлович 24 лютого 1924 року в селі Максимовичі Поліського району на Київщині. За кілька днів до початку Другої світової війни закінчив десятилітку Максимовецької школи. В 1942 році був вивезений на примусові роботи до Німеччини. В 1945 році визволений американськими військами. Після проходження фільтраційного центру працював в армійському ансамблі, на будівництві в місті Казані. В 1947 році вступив до Київського педагогічного інституту по закінченню якого вчителював в школах Донеччини. А з 1952 року оселився на Обухівщині. Працював в Германівській школі вчителем літератури, завучем. З 1967 року стає заступником редактора районної газети Обухівського району. Адам Михайлович – один із засновників літературно-мистецької студії імені А.С.Малишка. В минулому році, на превеликий жаль, Адам Михайлович пішов із життя. Але ми будемо його пам’ятати, крім того він залишив нам великий доробок поезії, прози, публіцистики, які опубліковані в п’ятьох книгах. Прослухайте, будь ласка, його новелу «Старий журавель» з останньої одноіменної книги Адама Михайловича.

Ім’я ще одного нашого з вами земляка, скульптора, поета, і громадського діяча Михайла Горлового, уродженця села Щербанівка, добре відоме як в Україні, так і за її межами. Його вишукана скульптура й витончена поезія закорінені в рідну трипільську землю, мову, культуру. Природно, що саме земля найдавнішої хліборобської цивілізації разбудила генетичну пам'ять роду. В свій час скульптор Михайло Горловий виготував дубові хрести, які встановили на могилах мучеників – патріотів України: В. Стуса, Литвина, Тихого. Невдовзі ці хрести спалили негідники. Ще будучі студентом у тривожні часи української історії, Горловий ініціював заснування осередку народного Руху в Київському художньому інституті, активно підтримував акцію пам’ятного голодування студентів на холодних гранітних плитах біля Верховної Ради в жовтні 1990 року.

Такими особистостями, як Михайло Горловий, потрібно дорожити, гордитися. Його чесна громадянська думка звучить в його поетичній творчості. Мотиви єдності з батьківською землею, любов до всього рідного, заповітного звучать у хвилюючих віршах автора. Прослухайте вірш з останньої збірки М.Горлового «Поезія в камені»:

Чекання розтерзане

бродить під тином

надія кульгає

в затоптані дні.

І часу машина,

як чорна лавина,

бентежно скипає

в мені.

Уже розв’язали

роки перевесла,

за обрієм

хлипа печаль.

Та думка воскресла

хоч зламані весла

і жевріє жаль.

Сарматські могили

чуття пробудили,

нас тисячі стануть –

полки.

В нас вистачить

сили,

наш дух буйнокрилий.

Хай недруги знають –

вовки.

Не можна бути патріотом України, якщо ти не патріот рідного краю, краю, де ти живеш. Справжнім патріотом Обухівщини є Юрій Корнійович Домотенко – талановитий і працелюбний син Обухівського краю. Юрій Корнійович народився 15 липня 1935 року в селі Довгенькому Тальнівського району на Черкащині. Студіював філологію в Київському університеті ім..Т.Г.Шевченка. Вчителював в Трипільській школі-інтернаті, працював кореспондентом і відповідальним секретарем Обухівської районки, очолював літературну студію імені А.С.Малишка. З 1994 року і понині - директор Обухівського районного краєзнавчого музею, який визнано кращим серед краєзнавчих музеїв Київщини. Юрій Корнійович написав і видав більше двадцяти краєзнавчих книг, серед них: тритомник історії району «Земля Обухіщини», «Обухів», «Преславне містечко Трипілля на Київщині», «Отут я походив», «Син з Дівич-гори», «Город-порт», «Малишків край», «Тисячолітній Витачів», «Село моє, мої сільчани», «За Стугною, за рікою», співавтор збірника нарисів «Де Стугна руку подає Дніпру», «Синівською любов’ю», «Злочин століття». Ю.К.Домотенко - член національної спілки журналістів і письменників України, заслужений працівник культури України, лауреат місцевої премії імені Г.М.Косинки. Має звання Почесного громадянина Обухова і Почесного громадянина Обухівського району.

Поет і скульптор Михайло Горловий присвятив Юрію Корнійовичу такі рядки:

Сягнув коріння

І крона забуяла

І розквітла.

У нас дух

Пращурів,

Дух прадідів,

Дідів,

Ми діти

І добра, і світла.

Ми скіфи,

Ми трипільці,

Козаки

В літописах

Аль Бахлі

І Горація,

Хоч знищені

Батьки-провідники,

Ми – незнищенна

Нація.

Нову книгу нарисів «Все знайоме до болю», Юрій Корнійович присвятив 100-літтю А.С.Малишка. Твори, зібрані в цій книзі переконливо показують багатогранний талант автора і як журналіста, і як дослідника-краєзнавця і популяризатора історії краю, а ще – дар письменника. В історичних нарисах, представлених у збірці, читач зустріне розповіді і про сиву давнину Обухівської землі, і про її видатних і цікавих людей. Своїм словом автор намагається увічнити в безкінечному плині часу Обухівщину та її народ.

Де б ти не був, куди б не полетів,

немов лелека, мариш рідним краєм.

З усіх країн, із міст, з усіх світів

я кращого за мій Козин не знаю!

Ці слова, сповнені палкої любові до свого рідного селища, належать ще одній талановитій патріотці нашої Обухівщини Ользі Довгоп’ят. Ольга Миколаївна– поетеса і прозаїк, автор багатьох збірок поезій, серед яких: «Я вас запрошую на каву», «Вітер серця», «Синій смуток», «Бринить мелодія осіння», та інших. Вона є автором книги про академіка І. Чиженка «Все народжується з любові», упорядником книги «Давид Копиця – митець і громадянин», має чимало дипломів за власні книжки з різноманітних творчих фестивалів та конкурсів. Ольга Довгоп’ят – член Національної Спілки письменників України з 2000 року, Лауреат премії імені Г.Косинки, також вона член літературних студій: Обухівської імені А.Малишка та при Спілці письменників «Радосині». Більше десяти років вона керує районним та шкільним метоб’єднаннями вчителів української мови та літератури. Під її керівництвом в школі працює літературна студія «Росинка», Наукове товариство учнів. Її вихованці – переможці багатьох конкурсів та олімпіад. За її ініціативи у Козинській школі створено Музей літератури рідного краю.

Нова книжка письменниці – це збірка віршів під назвою «Мереживо моїх стежин». Петро Розвозчик, письменник, Заслужений учитель України, відзначив: «Лірична героїня поезій Ольги Довгоп’ят – це жінка, яка з малесеньких цеглинок віри й одержимості спорудила свій храм любові». А от як характеризує творчість письменниці відомий письменник, критик Володимир П’янов: «…уся творчість Ольги Довгоп’ят і особливо вірші цієї книги пронизані любов’ю до рідного краю, до батьків, до людей, з якими вона поряд живе. А слово, народжене з любові, не може лукавити». Послухайте вірш, присвячений рідному краю.

Колиско днів моїх!

Святе моє і рідне,

маленьке селище,

на карті ледь помітне,

із П’ятихатками і Козачком забутим,

рікою пам’яті навіки скуте.

Тут корінь роду і рідні моєї

вербою проростає

і землею

мереживом насіння розсіває

і пагони у глуб землі пускає.

і вже дзвенить в мені

вербова пісня

(струмку весною теж буває тісно).

Так і любові. Береги ламає.

Колиско днів моїх! Ну хто тебе не знає!

Тут був Шевченко, їдучі в Трипілля.

Тут солов’ї справляють новосілля,

А вечори від свіжості хмеліють.

Тут люди здавна

все, що хоч уміють.

Колиско днів моїх! Під пісню луків

народяться в селі мої онуки.

І рідне слово їм зігріє душі.

А незабутні чорнобривці й ружі

співатимуть їм пісню вечорову

про щастя жити у селі з любові.

В останні роки минулого тисячоліття несподівано з”явився на літературно-мистецькій студії імені А.С.Малишка молодий письменник і поет Геннадій Горовий. Прийшов він разом зі своєю мамою, яка є поводирем свого незрячого сина. Приніс Гена ще не зовсім сміливі вірші, декламував їх по пам’яті. У 2001 році Геннадій вступає на факультет філології та масової комунікації кафедри журналістики Київського університету «Україно». За роки навчання цей талановитий юнак стає членом літературного об’єднання «Радосинь» при національної Спільці письменників України, друкує свої твори в українській періодиці. Спільно з деканом факультету складає текст гімну університету. Геннадій стає лауреатом студентського фестивалю «Сяйво надії», а на помаранчевому турнірі поетів 2005 року отримує приз фундації імені Івана Багряного. Сьогодні Геннадій член національної спілки письменників України, автор кількох поетичних книжок. Послухайте одну із поезій автора:

Чи сплю, чи ні?

Крізь сірі дні

Холодний та їдкий туман

Блукає маревом обман

Та ненажерлива пітьма

Повзучо голову здійма.

І я – на тім пустиннім дні,

Де ночі без зірок сумні;

Чи сам-один, чи, може, ні?

Незриме світло вдалині

Воскресло вірою в мені…

Життя ж бо нелегка пір’їна.

Неначе у копиці сіна,

Шукаю голку в кожнім дні:

Бува таланить, часом – ні.

Тоді гроза в душі моїй:

Зриває вірші буревій

Із мрій та спогадів життя.

У них – любов і каяття.

У радості чи то на болі

Думки квітучі й зимньо-голі.

Відредагую кожну мить

І перекреслю, що болить.

Досі ми знали Геннадія Горового як тонкого поета-лірика, а з виходом першої невеликої повісті – ластівочки, в українській літературі міцно утверджується прозаїк Геннадій Горовий. Це вже письменник з прекрасною мовою, з умінням будувати цікавий, динамічний сюжет і ліпити живі, зримі характери таких же молодих, як і він сам, героїв його творів. Називається ця повість «Дзел-ле-енннь- світ», і складається вона з кількох об’єднаних головними героями оповідань. Майже ровесник своїх героїв, автор відкриває перед нами непростий світ підлітків, яким у різних, інколи трагікомічних ситуаціях доводиться робити цілком дорослий відповідальний життєвий вибір і складати екзамен на людяність і порядність.

Сьогодні ми вперше представляємо ще одну нашу письменницю, уродженку села Витачів Тетяну Василівну Лемешко. Книга під назвою «Полиновий світ» вже шоста книга Тетяни Василівни. Закінчила Тетяна Лемешко Київський кооперативний технікум, працювала за фахом. Згодом, коли відчула, що її покликання – творчість, пішла в журналістику. Зараз Тетяна Василівна член Національної спілки письменників України, лауреат премії «Благовіст» та ІХ Всеукраїнського літературного фестивалю «Просто так». ЇЇ твори друкувалися у вітчизняних та зарубіжних часописах.

Визначальною рисою таланту Тетяни Лемешко є ліризм. Її музі властиві сердечність, ніжність, тонка душевна чутливість. Вірші поетеси сповнені найщиріших почуттів любові до прекрасного, надто ж до людини, багатства її духовного світу. Свою ліричну героїню авторка ставить у лави людей високої честі, відданих народній моралі, її ідеалам. Мати і Україна у її віршах – начало начал, сіль землі, найглибша філософія буття. Деякі її вірші стали піснями. Пропонуємо до вашої уваги вірш «Два янголи», який теж покладений на музику чоловіком поетеси Сергієм Лакизою.

ДВА ЯНГОЛИ
Два янголи – чорний і білий,

Два янголи – небо й земля,

Два янголи душу ділили:

Покинула Доля маля.

– Моє! – підхопив його білий,

– Віддай! – чорний став за плечем.

– Не смієш, я дам йому крила!

– А я відрубаю мечем!

– Ну, що ж, помагай мені, Боже!

– Невже обираєш двобій?

– Дитя це і чисте, і гоже,

То ж гріх буде твій, а не мій!

Зійшлись на світанку у полі,

В рішучості небо й земля.

Аж раптом з’явилася Доля

Й забрала своє немовля.

Два янголи чорний і білий

Поглянули світу за край:

Там Доля з малятком ходила,

Шукала загублений рай…

Доля пов’язала з містом Обуховом і ще одного шанованого нами поета Олександра Хмельовського. Він прийшов у світ на Поділлі, в Могилеві-Подільському. Змолоду йому довелося перебрати чимало професій – від слюсаря до інженера. Та саме Обухівська земля спонукала Олександра до творчості. Вже тут він закінчив факультет філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а потім і магістратуру, відвідував літературну студію імені А.Малишка. Нині Олександр працює заввідділом освіти та культури в районній газеті «Обухівський край».

В поезіях Олександра Хмельовського, члена Національної спілки письменників України, поєдналися відверті людські почуття і причетність автора до великого світу з усіма його радощами і смутками, з вірою в добро, світлу людяність і щирість, що дотикається до вічності й нестриманості часу. Поет глибоко вслухається у музику природи, у звучання рідного слова. Автор пише про те, що йому найбільше відоме і близьке і що йому найбільше болить. В своїй творчості головною дійовою особою поета-лірика є він сам. Його творче «Я» присутнє в кожному вірші, вся його праця є пошуком себе в собі.

На сповідь я іду до Слова,

Несу йому своє чуття,

Щоб залунало світанково

Чужих надій серцебиття.

Слово Олександра Хмельовського вже почуте, воно озвучене кількома збірками його поезій, чималим жмутком пісень, написаних композиторами на його тексти. Це збірки віршів: «На древі добра», «Іду до слова». «Надій сполохані вітри», «Усе по колу»; для дітей: «Петрусеві чобітки», «Жадана злива», «Оленка і папуга». Надамо слово самому поетові, який присутній сьогодні на нашому заході.

Слово Олександра Хмельовського вже почуте, воно озвучене кількома збірками його поезій, чималим жмутком пісень, написаних композиторами на його тексти. Це збірки віршів: «На древі добра», «Іду до слова». «Надій сполохані вітри», «Усе по колу»; для дітей: «Петрусеві чобітки», «Жадана злива», «Оленка і папуга». Надамо слово самому поетові, який присутній сьогодні на нашому заході.

 

Підготувала провідний біліограф ЦРБ Кацун Т.А.